Кілька днів тому мене запросили на день народження мого друга Артура. Я просто не могла не прийти, адже у нього був ювілейний день народження. Про те, хто ще запрошений, я уточнила, хоча і знала заздалегідь: будуть всі свої, тобто його мама і брат з дружиною і дочкою,
я
не встигла купити подарунок, тому подарувала гроші. У комплекті йшов букет троянд і листівка, де я написала такі слова: «Артуре, пам'ятай, що ти мій найкращий друг і я завжди готова прийти тобі на допомогу у важку хвилину». Ми з ним знайомі вже 11 років. Я вважаю, що для дружби це солідний термін.
Новину
дня
З
а столом я повідомила новину, що, нарешті, отримала розлучення. Артур вже знав від мене по телефону, а його невістка була не в курсі. У відповідь було поставлено очікуване запитання: «Може, тепер у Артура з'явився шанс?» Питання виглядало для мене дещо дивно, адже задається він вже не перший рік.
Т
ак вже склалося, що я зустрічалася то з одним, то з іншим хлопцем, а при цьому Артур залишався моїм другом. Ревнощі з його боку я помічала лише спочатку. А потім він почав спокійно обговорювати зі мною моїх кавалерів, а при розриві був незамінною жилеткою, в яку можна було поплакати. Інший чоловік, можливо, вже пішов би. Я це розумію і тому дуже вдячна Артуру за підтримку.
Періодичність
зустрічей
Згадався
мені ще такий момент: коли у мене зав'язувалися нові стосунки, я починала бачитися зі своїм другом набагато рідше. Якщо не помиляюся, раз на місяць або близько того. Звичайно, я згадувала його, іноді дзвонила сама, бувало, відповідала на СМС. Але в парку я вже гуляла не з Артуром, а з коханим чоловіком.
Про це сам Артур сказав: «Ти дзвониш мені, коли у тебе щось трапляється». Я сама була здивована, невже я настільки меркантильна? Тим не менш, історія повторювалася. Зрештою Артур сказав, що краще він буде чекати дзвінка від мене, якщо знадобиться допомога, а сам дзвонити не буде.
Якщо потрібна допомога - подзвони
Для мене в дружбі, як і в любовних відносинах, обов'язкова взаємність. Тому ці слова мене трохи зачепили: невже тепер дзвонити буду виключно я? Потім я подумала, що це справжнє щастя - мати людину, готову завжди прийти на допомогу,
я відчуваю прив'язаність до Артура, і це не дивно, адже за довгі роки спілкування ми звикли один до одного. Але при цьому мій друг не в змозі замінити мені коханого чоловіка.
Здавалося б, ми притерлися один до одного, знаємо найпотаємніші таємниці кожного з нас. Але Артур не може стати для мене коханим, хоча я і намагалася колись приміряти його на цю роль,
а у вас прихильність до чоловіка може стати заміною любові?